ЗВІДУСІ́ЛЬ, присл. З усіх боків, з різних місць. — Нехай пан лікар по правді говорить. Нехай правда буде! — загуло звідусіль (Вовчок, І, 1955, 176); В бункері було повно мешканців — дітей, жінок, старих. Вони виглядали звідусіль: з кучугур шмаття, з пуховиків, тиснулися по нарах (Гончар, III, 1959, 243).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 481.