ЗВІ́ДКИСЬ, присл.

1. З якогось, точно не відомого місця, з якоїсь місцевості. Вечорами приходила з сусідньої дачі кучерява курсистка, заслана звідкись (Коцюб., II, 1955, 219); Монотонний, одноманітний свист долітав звідкись згори (Вл., Аргон. Всесв., 1947, 66); // З якогось боку. Лісова берізка легесенько звідкись запахла (Вовчок, І, 1955, 321); Очі в нього сумні, а голова втягнута в плечі — вона в нього завжди так трохи втягнута, і ніби жде звідкись удару (Гончар, Тронка, 1963, 91).

2. З якогось, точно не відомого джерела. [Аврелія:] Мама говорила, що незабаром припадуть їй гроші чималі звідкись (Л. Укр., III, 1952, 284); Антанас звідкись дізнався, що рештки розбитої банди Саленка вийшли з барських лісів на з’єднання з Гальчевським (Стельмах, II, 1962, 191).

3. З якоїсь, точно не відомої причини; чомусь. Сперечаємося, пригадуємо, що де вичитали, часом давно забуте звідкись прилізе на пам’ять (Коцюб., І, 1955, 466).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 479.