ЗВЯ́ГА, и, ж., діал.

1. Гавкання. Не боїться вовк собаки, але його звяги (Номис, 1864, № 7253).

2. Сварка. Вони щодня вагуються. Така звяга йде в дому [в домі] (Барв., Опов.., 1902, 536).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 502.