Про УКРЛІТ.ORG

звучати

ЗВУЧА́ТИ, чи́ть, недок.

1. без додатка і чим. Видавати, створювати звуки. Бадьоро ступає юний пілігрим.. І звучить йому земля, як орган (Кол., Терен.., 1959, 95); Суворо запінені хвилі Понуро і глухо звучать… (Зеров, Вибр., 1966, 427); Я ходжу по своєму кабінету, ..чуткий, як настроєна арфа, що звучить струнами од кожного руху повітря (Коцюб., І, 1955, 414); // Бути звучним (у 2 знач.), мати гарне звучання (про музичний інструмент). [Кіндрат:] Повезло вам, повезло. Такий баян трапився. Як звучить! (Корн., II, 1955, 153); // Бути наповненим звуками. Весь ефір звучав.. В холодне безмежжя неслись свист, і виття, і вищання радіошифрів (Довж., І, 1958, 281).

2. Поширюватися в просторі, чутися, лунати (про різні звуки, голоси, музику, співи і т. ін.). Чути, як б’ють кремлівські куранти, врочисто звучить «Інтернаціонал» (Баш, П’єси, 1958, 7); Клуб було радіофіковано, голос лектора чітко звучав з гучномовця (Дмит., Наречена, 1959, 136); Акорд ще звучить і пливе по кімнаті (Ю. Янов., І, 1958, 136); Добра вдача в колгоспних селян: Де зійшлись — там і пісні звучати (С. Ол., Вибр., 1959, 109); // Вимовлятися, виголошуватися. Він вибирав найнеобхідніші слова, а дід йому проказував, як вони звучать по-турецькому (Кучер, Голод, 1961, 346); Промова його звучала дуже спокійно і по-діловому (Трубл., Глиб. шлях, 1948, 79); * Образно. Подумати лише! В першій половині XIX сторіччя Руставелі звучав уже українською мовою (Тич., III, 1957, 63); // Мати якісь характерні ознаки, риси, певне забарвлення. Слова «колгоспний хлібороб» звучать гордо (Цюпа, Україна.., 1960, 8); Вона говорила звичайні ввічливі слова, але для Камнєва вони звучали, як музика (Собко, Вогонь.., 1947, 164).

Звуча́ти у ву́хах (у па́м’яті) — вчуватися, згадуватися. Юркові раз у раз звучать у вухах слова Мартинові (Козл., Ю. Крук, 1950, 82); І зараз розважливі і захоплюючі слова його.. звучали в пам’яті Павловій (Головко, II, 1957, 414).

3. перен. Виявлятися в звуках мови, пісні і т. ін. (про почуття, настрій і т. ін.). В його наріканнях не тільки не відчувалося злоби, а, навпаки, звучала гордість і замилування непокірним характером сина (Тют., Вир, 1964, 233); В тоні його звучала погроза (Руд., Остання шабля, 1959, 205); І стук Осьмухіна лунає, і віра в нім звучить безкрая: «Змагайтесь, друзі, з смертю злою, в ім’я безсмертної мети! Одною стукаю рукою, а другої нема… Кати її одрізали…» (Сос., II, 1958, 495).

4. перен. Бути наявним або виявлятися, розкриватися в чому-небудь (про зміст, ідею, тему і т. ін.). В ряді віршів Тичини починає звучати мотив, який можна назвати передчуттям бурі (Поезія.., 1956, 41); У сучасній українській поезії і прозі на весь голос звучить тема боротьби за мир і демократію (Літ. газ., 21.VI 1951, 1); // Мати певне значення; справляти якесь враження. [Назар Петрович:] Спасибі хоч у наказі написано: «у зв’язку з переходом на іншу роботу». Звучить? (Дмит., Дівоча доля, 1960, 82); Спектакль [«Тарас Бульба» М. Старицького] звучав як широке монументальне полотно героїчних подій (Минуле укр. театру, 1953, 155).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 502.

вгору