ЗВО́ЩИК, а, ч., розм., заст. Візник. Він не взяв звощика і пішов пішки (Мирний, III, 1954, 275); [Гострохвостий:] Гукніть, будьте ласкаві, щоб звощики під’їхали під самі ворота (Н.-Лев., II, 1956, 525); Озирнувся [Доря] на візника. Зігнувшись, звощик копирсав щось в колесі пальцем (Коцюб., II, 1955, 377).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 498.