ЗВОРУШИ́ТИ¹, ушу́, у́шиш, док., перех., рідко. Те саме, що зворухну́ти 1-4. Оболок в небі ніде ні шматочка, Вітер в гаю не зворуше листочка (Щог., Поезії, 1958, 304); — Хто зворушив сон мій милий? (Граб., І, 1959, 228); Вранці ми не пустим промінь, Щоб тебе він не розбуркав, Не розвіяв мрій рожевих, Спокій твій не зворушив (Олесь, Вибр., 1958, 46); Та й що за діти такі,— як дорослі проміж себе. О, ці вже зуміють постояти за себе! Ця думка остання аж тиху гордість зворушила в серці Катринім (Головко, II, 1957, 242).

ЗВОРУ́ШИ́ТИ², див. звору́шувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 498.

Зворуши́ти, шу́, шиш, гл.

1) Зворухнути. Хотіли удвох скотить на віз того кабана, — та й не зворушать з місця. Рудч. Ск. І. 157.

2) — зе́млю. Поднять, вспахать. Зворуши землю уміючи та посій доладу. Хата. XV.

3) Всколебать, всколыхнуть. Як махнемо хусткою…, то ми зворушили на тому місці воздух. Дещо, 75.

4) — люди́ну, се́рце. Встревожить, взволновать, растрогать. Одного прегарного літнього дня громаду села Кукуріківщини зворушив випадок надзвичайний. Г. Барв. 350. Як вона зворушила моє серце! Як давно не зазнавав я почування такого високого. Г. Барв. 496.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 136.