ЗВОРОХО́БЛЕНИЙ, ЗБОРУХО́БЛЕНИЙ, а, е, діал.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до зворохо́бити, зворухо́бити. Потік, зворохоблений раптовим дощем, шалів (Коб., III, 1956, 252).

2. у знач. прикм. Розхвильований. Голодні, зворохоблені лави [людей], повні розпуки й зневір’я, ринуть на багатих, на тих, що то мають грунта [грунти] необмежені (Коцюб., І, 1955, 118).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 497.