ЗВОРО́Т, у,ч.
1. Зміна напрямку руху кого-, чого-небудь; поворот. Зробивши ще один повільний крутий зворот з гори, танк немов підстрибнув (Коп., Вибр., 1948, 204).
2. Місце, в якому дорога, стежка і т. ін. повертає в інший бік; заворот. — Біля звороту спинилася [мати] й підождала Остапка. Але він і сам знає, що треба повертати отут (Головко, II, 1957, 210); Їхати стало легше. Принаймні менше шансів було на те, щоб перекинутися на звороті (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 65).
3. перен. Зміна у розвитку життя, відносин, розмови і т. ін. Стан моєї душі на маленьких навіть зворотах у моїм житю [житті] є невиносимий (Стеф., III, 1954, 239); — Мені здається, що редакція зовсім недвозначно робить зворот від фразеологічної демократії до потаємного урядового жолоба (Фр., IV, 1950, 167); Антон не сподівався такого неприємного звороту добре початої розмови й ішов мовчки (Чорн., Потік.., 1956, 209).
4. Бік, протилежний лицьовому, видимому бокові чого-небудь. [Микола:] На звороті є доказ, що написати цей лист ніхто на світі, крім Цупруна, не міг! (Мик., І, 1957, 479); Він зворотом долоні приголубив білявий вихор на голові піонера (Панч, II, 1956, 449).
5. лінгв. Певний, характерний чим-небудь спосіб поєднання слів. Мартович — талановитий майстер мовної характеристики. Кожен його герой розмовляє властивою йому мовою з характерними зворотами, жаргонними слівцями (Іст. укр. літ., І, 1954, 688); Слухала [Маруся] тої мови, як журкоту потоку, лиш іноді затримуючися увагою на оригінальнім якім звороті (Хотк., II, 1966, 118); // грам. Тип синтаксичної конструкції. Порівняльний зворот — частина простого речення, що містить у собі порівняння і зв’язується з реченням за допомогою підрядного сполучника (Сл. лінгв. терм., 1957, 127).
∆ Дієприкметнико́вий зворо́т див. дієприкметнико́вий; Дієприслівнико́вий зворо́т див. дієприслівнико́вий.
◊ Кру́глий зворо́т див. кру́глий.
6. муз. Найменша частина мелодії, яка складається з двох або кількох звуків чи акордів і має характерну інтонаційну єдність. Зустрічаємо у Штогаренка й окремі, характерні для певних народних творів, поспівки або звороти (Нар. тв. та етн., 2, 1961, 101); У процесі «випробування» пісенної творчості композиторів народ вносить і свої корективи до окремих мелодійних зворотів, пристосовуючи їх до свого музичного мислення (Мист., 6, 1955, 10).
7. розм., рідко. Повернення назад, до попереднього, колишнього; вороття. Минає день, минає два, Мина за ранком ранок.. Перевернувся цілий рік,— Як перш, нема звороту (Граб., І, 1959, 416); // Повернення назад чого-небудь узятого, відібраного у когось. Він в 1841 році зчинив правдивий розрух у громаді і зажадав від пана звороту всіх загарбаних від того часу грунтів (Фр., III, 1950, 266).
Без зворо́ту — безповоротно, назавжди. І він оддав їй своє серце навіки, без звороту (Гр., II, 1963, 37).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 496.