ЗВО́МПИТИ, плю, пиш; мн. зво́мплять; док., діал. Втратити самовладання; розгубитися. Йон звомпив під поглядом жінки, якої він боявся (Коцюб., І, 1955, 264); Він не звомпив перед лицем смерті, він не залишив поля бою, він не зрадив бойових товаришів (Трип., Дорога.., 1944, 49).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 496.

Зво́мпити и зво́нпити, плю, пиш, гл. Оробѣть, пасть духомъ, смутиться, потерять надежду. Пандар погибель бачив брата, злякався, звомпив, замішавсь. Котл. Ен. V. 73. Не звомпив же й січовик, на п’ядь не одступив і сміло дивиться чоловікові в вічі. Стор. МПр. 10. Всюди про козацьке щастє звонпили. К. ЦН. 277.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 135.