ЗВОЛІКА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗВОЛОКТИ́СЯ, лочу́ся, ло́чешся; мин. ч. зволі́кся, локла́ся, ло́ся; док., розм.
1. Насилу підводитися, вставати, злазити з чого-небудь. Я зволікся з ліжка, босими ногами пішов до дверей і відчинив (Фр., IV, 1950, 291); Параска з печі зволоклася, за гнойком пішла (Тесл., Вибр., 1950, 32).
2. тільки недок. Те саме, що зволіка́ти 4. [Ганна:] З якого це побиту ти зволікаєшся і людей багатих відсуваєш від своєї дочки? (Кроп., V, 1959, 124); Прийшли вони до палацу Самойловичів, викликали на ганок за відсутністю поміщиці самого барона. Довго зволікався, а все ж вийшов бундючний барон (Крот., Сини.., 1948, 23).
3. тільки недок. Пас. до зволіка́ти 1-3, 5.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 495.