ЗВОЛОЧИ́ТИ¹ див. зволі́кати.

ЗВОЛОЧИ́ТИ², лочу́, ло́чиш, перех. Док. до волочи́ти 5.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 496.

Зволочи́ти, чу́, чиш, гл.

1) Стянуть, стащить, собрать. Та хотять байраки рубати, ізрубавши, зволочити, зволочити й запалити. Мет. 367. Ой я ж тії співаночки з жита зволочила. Гол. IV. 466.

2) — що́. Таскать по чему. Чоловік (цигана бивши) двір ним увесь зволочив. Мнж. 115.

3) Совратить, развратить. Говорять люде, що ти дівчину зволочив. Не я її зволочив, но мої чорні брови. Чуб. V. 237.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 135.