ЗВОЙО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗВОЮВА́ТИ, ю́ю, ю́єш, док., перех., розм.

1. Перемагаючи в бою, захоплювати, силою підкоряти кого-, що-небудь; завойовувати. Помишляє звоювати Підлий самурай Наш великий, наш багатий Дальносхідний край (Дума про О. Нечая, 1938, 65); Забажалось королеві Звоювать чужеє царство (Л. Укр., I. 1951, 374).

2. Перемагати кого-небудь у збройній боротьбі, в бою. — Я не цікавий, хто з ким воює, хто кого звойовує, але знаю, що вже чотири роки точиться війна (Гжицький, Опришки, 1962, 208); Жінки в один голос: — Ой, не пустіть, голубчики, тих панів більше, бо не життя нам, бідним. Звоюйте їх хутчіш (Ірчан, І, 1958, 288); // Долати чию-небудь волю, силу і т. ін. Ми не хочемо зрозуміти, чому жива дітвора так одчайдушно звойовує методичні зусилля дорослих, ..які домагаються від них статечної акуратності і поміркованості суджень (Літ. Укр., 4.XII 1962, 2); Туди треба було не Галиного серця, люблячого, теплого.. Тієї волі не звоюєш слабкою жіночою рукою! (Мирний, І, 1949, 399).

3. перен. Здобувати, придбавати в результаті боротьби, наполегливості і т.ін. Того, що дав нам Ленін,— що в Жовтні звоювали,— і дітям і онукам на вічний стане час! (Тич., II, 1957, 10); Майбутнє ж в далині: звоюй його, візьми (Голов., Близьке.., 1948, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 494.