ЗВО́ДИНИ, дин, мн.

1. Каркас дерев’яної будівлі (хати, стодоли і т. ін.). Почали класти стодолу, вже і зводини зробили, поклали віху, лиш би ще вшити (Кобр., Вибр., 1954, 195);

2. Те саме, що зво́ди 2.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 490.

Зво́дини, дин, ж. мн.

1) Свадебный обрядъ, состоящій въ томъ, что послѣ первой свадебной ночи сваха, дві прида́нки і дружко́ весі́льний входять у комо́рю и заставляютъ новобрачныхъ встать (зво́дять молоди́х), затѣмъ одѣваютъ новобрачную, удостовѣряя но знаку на сорочкѣ ея невинность до брака. Чуб. IV. 611, 612.

2) = Зводи. Вх. Зн. 21.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 134.