ЗВИ́ХРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВИ́ХРИТИ, рю, риш, док.

1. перех. Здіймати, закручувати вихором (пил, дим і т. ін.). Вітер налітав на місто, здіймав пилюку на асфальтованих вулицях, звихрював дим над трубами заводів (Собко, Стадіон, 1954, 17).

2. перех. Розвівати, розтріпувати сильним поривом вітру. Штукаренко мовчки підійшов до вікна і витягнув подушку, що тирчала в рамі замість вибитої шибки. В хату гунуло холодне повітря, звихривши папірці на столі (Голов., Тополя.., 1965, 290).

3. тільки 3 ос., неперех. Те саме, що зви́хрюватися 1. Імлисто звихрює юга (Ус., І сьогодні.., 1957, 97).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 476.