Про УКРЛІТ.ORG

звитяжний

ЗВИТЯ́ЖНИЙ, а, е.

1. уроч. Стос. до звитяги. Оця рука [більшовика] із бойовим натхненням Несла звитяжний прапор в боротьбі (Бичко, Вогнище, 1959, 25); Звитяжна слава; // Який закінчується звитягою (у 1 знач.). Тоді, у глибокому підпіллі, пісні поета кликали синів і дочок України на звитяжний бій з окупантом-нелюдом (Літ. Укр., 19.Х 1962, 1); І воїни в звитяжному поході На смерть стояли тут за цілий світ (Забашта, Вибр., 1958, 64); // Який домагається звитяги, завжди перемагає. [Кобзар:] Боже! хоч би на сьогодні тільки ти дав мені побачити світ сонця, подивитися на наше звитяжне військо та тоді хоч би й умирати (Сам., II, 1958, 68); Молодий отаман — великого розуму козак і в бою звитяжний воїн (Кач., Вибр., 1953, 40); // Який виражає звитягу, прагнення до неї. Навколо точилися запеклі бої, лунало звитяжне солдатське «ура!» (Юхвід, Оля, 1959, 39); Савка задоволено прислухався до розмов, і звитяжна усмішка грала на його вустах (Тулуб, Людолови, І, 1957, 239); // Геройський, доблесний. Кожний день увінчує і нашу республіку звитяжними подвигами трудівників міст і сіл (Рад. Укр., 6.XI 1960, 1).

2. рідко. Пронизливий, різкий (про звуки). А з високого замка, з дзвіниці, назустріч звитяжному галасу й стогону бездольних скональців линув урочистий дзвін (Стар., Облога.., 1961, 37); І буря в своєму звитяжному свисті Літає в плащі сніговім (Рильський, І, 1960, 189).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 475.

вгору