ЗВИТЯ́ГА, и, ж., уроч.
1. Перемога в бою, у війні. [Гелен:] Я певен був, побачивши те військо [лідійське], ..що еллінам, потомленим війною, знесиленим облогою, не встоять проти царя, жадібного звитяги (Л. Укр., II, 1951, 295); Богдан.. Здіймає вгору булаву:— Вперед, братове, я вже бачу Наступну радість в нас гарячу. Звитягу військ моїх нову! (Шпорта, Вибр., 1958, 496); // Героїчний подвиг. Отоді твої нам сили дуже, дуже придадуться — як співця, як піснетворця, як натхненника звитяги (Тич., II, 1947, 22); У творі [«Великі перелоги» М. Стельмаха] зображено картини, які показують життя цілого народу. Це твір про народ, про народні звитяги (Вітч., 6, 1961, 178).
2. Досягнення, успіх, здобуті подоланням труднощів у чому-небудь, наполегливою працею, демонструванням свого мистецтва і т. ін. [Ярослав (підводиться):] Хвала тобі, всесвітній переможче, На струнах ти ще краще, ніж в бою, Здобув собі звитягу найдорожчу, Дівоче серце, горлицю твою (Коч., Я. Мудрий, 1946, 63); Україно, мускуляста трудова державо! Сяють на твоєму ошатному вбранні золоті зірки героїчних подвигів і трудових звитяг (Літ. Укр., 27.V 1964, 5).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 474.