ЗВИ́ТОК, тка, ч., діал. Сувій. Дівчатко заперечило головою, але дві грубі сльози упало на звиток паперу (Кобр., Вибр., 1954, 15); Сікопулос витягнув з-за пазухи запечатаний звиток пергаменту (Оп., Іду.., 1958, 223); // Пакунок, згорток. Половина їх мала через плечі торби, під руками звитки, на собі всю свою одіж (Фр., V, 1951, 415).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 474.