Про УКРЛІТ.ORG

звиватися

ЗВИВА́ТИСЯ і рідко ІЗВИВА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗВИ́ТИСЯ, зів’ю́ся, зів’є́шся і рідко ІЗВИ́ТИСЯ, ізів’ю́ся, ізів’є́шся і діал. ЗВИ́НУТИСЯ і рідко ІЗВИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. Скручуватися, закручуватися в трубку, кільце і т. ін. Аркуші паперу шаруділи і самі звивалися у трубки (Собко, Зоряні крила, 1950, 201); В кільця волосся на вітрі звивалося коло чола (Перв., І, 1958, 180); Тарко лежав під старою грушею, звившись бубликом, витягав ноги, знову звивався, скавулів (Чендей, Поєдинок, 1962, 135).

2. З’єднуючись, сплітатися докупи, разом. В ту альтанку.. не пуска його [світло] дикий виноград, звившись тісно й щільно в одну зелену стіну (Коцюб., І, 1955, 154).

Звива́тися (зви́тися) в голо́вки — виростати, утворюючи головки (про капусту). Стоять городи, мов у віночку. Капуста в головки звивається (Коцюб., II, 1955, 15); Звива́тися (зви́тися) в клубо́к (клубко́м) див. клубо́к.

3. Вигинатися, нахиляючись у різні боки. До.. переляканої пані Роксолани повзе, звиваючись, якась руда зміючка (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 14); Рабині довго звиваються у млосному танці, повному знемоги і грації (Тулуб, Людолови, II, 1957, 234); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звився і дзвінко ляснув у повітрі (Ткач, Арена, 1960, 20); Олеся звинулась легким станом, перескочила через осоку (Н.-Лев., III, 1956, 127); * Образно. Люта думка гадюча звивається, плазує (Донч., І, 1956, 139); // Борсатися, корчитися (перев. від болю). Його зацікавила людина, що звивалася в руках двох дужих хлопців (Кач., II, 1958, 434); Перегнеться [Савка] з сідла, і, ніби жартома, так потягне нагайкою вподовж спини, що тільки зів’єшся (Гончар, Таврія, 1952, 34); // тільки недок. Згинатися, улесливо кланяючись. У двері шанобливо стукає лакей Никанор.— Заходь! Никанор, звиваючись тілом і фраком, наче та собака, що провинилась, нерішуче стає на порозі (Стельмах, І, 1962, 283); // тільки 3 ос. Мати вигини, зигзаги, бути розташованим по звивистій лінії. У траві лежала іржава гусениця з танка. Вона звивалась, мов убита велетенська змія (Цюпа, Назустріч.., 1958, 344); Тоненькі брови звивалися гадючками, сповзали на лоба (Коцюба, Нові береги, 1959, 322); Оце тая стежечка Ізвивається (Фр., XI, 1952, 31); Звившись гадюкою, пославсь [шлях] од великого села Пісок аж до славного колись Ромодану (Мирний, II, 1954, 31).

4. тільки недок., перен. Хитрувати, викручуватися, пристосовуючись до обставин. Читала я там речі галицьких послів, та навіть мені їх шкода стало, що вони, бідні, мусять тепера звиватися, поставивши самі себе в таке фальшиве положення (Л. Укр., V, 1956, 65); Як це воно сталося, що він, Федір Голубенко, за своєю натурою завжди пряма і чесна людина, мусить тепер звиватися, як в’юн, хитрувати, пускатися в дешеву, дріб’язкову дипломатію? (Руд., Вітер.., 1958, 137).

5. Підніматися вгору клубами, вихором (про дим, пару, куряву і т. ін.). Над хатами звивавсь угору дим (Барв., Опов.., 1902, 122); Біла пара хмарою звилась над горщиком (Коцюб., І, 1955, 87); Вже й перекотиполя не видно за курявою, що раптом закрутилась на місці, звилася крученим вихорам у небо (Цюпа, Назустріч.., 1958, 12).

6. Стрімко злітати вгору (про птахів, літальні апарати і т. ін.). Од часу до часу він спужував дичину, що або з хуркотом звивалась у повітря, або з плескотом зникала в гущавину очеретів (Досв., Вибр., 1959, 409); За маєткам, десь у районі залізниці, звивались чужі ракети (Гончар, III, 1959, 151); Звилась стріла нижче від хмари, вище від лісу та й упала у князівський двір (Укр.. казки, 1951, 171); Відьма сіла на мітлу, ..високо звилася угору (Стор., І, 1957, 87); // Спрямовуватися вгору. Полум’я вже знову звивалося високо, жарко лижучи чорні челюсті.. темного неба (Гр., II, 1963, 303); Кинув поклик Світолюб, на коня баского скочив, тільки звився буйний чуб! (Забіла, У.. світ, 1960, 152); // Підніматися, ставати на диби (про коня). Потім остроги дав коню, Кінь вороненький звився (Л. Укр., І, 1951, 353); // Гучно, високо звучати (про голос, музику). Тоді звилась полум’яна, гучна мелодія, горда і буйна, сповнена болю і розпачу (Л. Укр., III, 1952, 590).

7. перев. недок. Рухатися в різних напрямках, крутитися, метушитися. В самому натовпі звивається дядько Володько, трусить якоюсь свитиною (Вовчок, VI, 1956, 295); Тут зараз Лисичка сюди-туди звинулася, знайшла кораблик, прип’ятий до берега, і гукнула на своїх (Фр., IV, 1950, 78); // Швидко повертатися, рухатися, справляючись з якою-небудь роботою. Вона звивалась, як муха на окропі; робота аж пищала в її руках (Коцюб., І, 1955, 63); Баба звивалась миттю всюди і спонукувала хлопців до діла (Барв., Опов.., 1902, 486);

7 тільки недок. Літати, кружляти в різних напрямках. Над ними [кораблями] в небі звивалися наші гострокрилі винищувачі (Кучер, Чорноморці, 1956, 419); У високому небі звиваються птахи, облипають щогли, падають матросам на солоні плечі (Гончар, III, 1959, 182).

8. тільки недок. Розвіватися, маяти в повітрі (про прапор і т. ін.). Два прапори тріпотіли і звивалися попереду наших струнких рядів (Смолич, І, 1947, 248); // Спадати хвилясто. Звивалося волосся на плечах (Руд., Ленінградці, 1948, 8).

9. тільки недок., перен. Підлесливо крутитися, упадати біля кого-небудь, домагаючись уваги, ласки. — Багато коло тебе звивається, а жоден не сватає (Вовчок, 1955, 112); Біля Тимоша звивалася Оленка, подруга Надійчина (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 21).

Звива́тися в’юно́м див. в’юн.

10. тільки недок. Пас. до звива́ти.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 470.

Звива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. зви́тися, зів’ю́ся, єшся, гл.

1) Извиваться. Звивається коло мужа єще гірше того ужа. Коцип. 19.

2) Вертѣться около чего; хлопотать заботиться. Швидкі, в’юнкі (жиди) звиваються коло покупців, як ті в’юни. Левиц. І. 107. Звивається проміж гостями, як та ластівка. Г. Барв. 180. Баба звивалась миттю всюди. Г. Барв. 486.

3) Взвиваться, взвиться. Звивавсь огонь понад землею. К. Псал. 176. Звилась стріла нижче хмари. Рудч. Ск. II. 99. Та ще хміль, та ще зелененький на тичину не звився. Макс. 60. Над хатами звивавсь угору дим. Г. Барв. 122.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 129.

вгору