ЗВЕ́РХНИК, а, ч., діал. Начальник. Знов робив [батько] усе, чого вимагали його зверхники (Круш., Буденний хліб.., 1960, 123); Був уже [в Римі], був один зверхник католицької церкви на ім’я Іоанн XXIII (Мельн., Папи.., 1960, 35).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 467.

Зве́рхник, ка, ж. Начальство, старшій, власть имущій. Нові там зверхники запанували. К. МБ. II. 132.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 129.