ЗВЕЛИ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., ЗВЕЛИ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся і ЗВЕЛИЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Ставати величним, прославлятися. — Я тепер наче Цезар Бірото,— усміхнувся Батайль,— звеличився і зазнав падіння (Рибак, Помилка… 1956, 270); // Усвідомлювати своє значення. — Біля машини людина якось відразу виростає.. Поставили Васю до машини, і раптом звеличився хлопець (Вол., Місячне срібло, 1961, 270).

2. тільки звелича́тися, док. Похвалитися ким-, чим-небудь, виявити гордість за когось, щось. Я розумію мамині турботи. Вони хочуть перед родом звеличатися дочкою (Кач., II, 1958, 50).

3. тільки недок. Пас. до звели́чувати 2. У мудрослів’ї закарпатських українців пристрасно поетизується, звеличується безсмертний Ілліч, прославляються його немеркнучі ідеї (Нар. тв. та етн.. 3, 1964, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 464.