ЗВЕЛИ́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звели́чити 1, 2. Звеличений жертвами й любов’ю стояв перед сином батько (Довж., І, 1958, 340); Подвиги героїчної полтавської підпільниці [Л. Убийвовк] оспівані в поетичних рядках, звеличені в художній прозі (Рад. Укр., 19.ХІ 1949, 3); Виростай, Каховко, Виростай високо, У труді звеличена, У сади заквітчана (Мас., Київ. каштани, 1954, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 463.