ЗВЕ́ДЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до звести́. Невкипілий стояв з шворнем у зведеній над головою руці (Головко, II, 1957, 309); Наші гвинтівки були заздалегідь готові, курки зведені (Ле, Історія радості, 1947, 13); Друга річ — новіший реалізм літературний, зведений в певну науку, оброблений і уформований зовсім свідомо (Фр., XVI, 1955, 11); Коли зведений дім — Будуть мешкати люди у нім (Воронько, Тепло.., 1959, 93); Якби ще трохи пробігли, то, здається, стукнулись би лобами.., їм здавалося, що стоять вони [румун і Маковейчик] так уже здавна, зведені самою долею віч-на-віч (Гончар, III, 1959, 58); Після першого «організаційного» періоду колгосп почав працювати на зведених землях (Ле, Опов. та нариси, 1950, 170); Об’єктивно оцінювати роботу кожної конкретної артілі можна не за одним, а тільки за рядом зведених економічних показників (Ком. Укр., 5, 1960, 61); Прохор метнув злими очима в батькове обличчя, та, помітивши суворі, зведені на переніссі брови й докірливий погляд, стримав себе (Шиян, Баланда, 1957, 45); Тяжке життя селянської дівчини, зведеної офіцером, Шевченко відтворив і в ряді своїх повістей російською мовою, написаних на засланні (Рад. літ-во, 2, 1964, 68); Губи зведені в дудочку: вічно Гнат щось насвистує (Тют., Вир, 1964, 32); // зве́дено, безос. присудк. сл. Тільки і чути: там шкапу у хазяїна зведено, а де і волика (Кв.-Осн., II, 1956, 396); Нищено міста красні, чимало козацтва зведено з світу, багато дівчат і жінок у полон забрато (Вовчок, І, 1955, 327).

2. у знач. прикм. Який складається з кількох компонентів. Півторатисячний районний зведений хор співав «Пісню про Батьківщину» (Вишня, II, 1956, 12); // Який об’єднує в собі різні дані, риси, ознаки і т. ін. Зведені [діалектологічні] карти можуть об’єднувати різноманітні риси: фонетичні, граматичні, лексичні (Нариси з діалектології.., 1955, 207).

Зве́дений брат — який доводиться братом, будучи сином мачухи або вітчима; Зве́дена сестра́ — яка доводиться сестрою, будучи дочкою мачухи або вітчима.

∆ Зве́дене рівня́ння, мат.— квадратне рівняння, в якого перший коефіцієнт є 1.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 463.