ЗВА́РЕНИЙ¹, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до звари́ти¹. Кожного дня на столі й голубці, і локша в молоці, а то й бануш — дуже смачна мамалига, зварена у сметані (Мур., Бук. повість, 1959, 129); У неї в хаті так чисто, гарно так: діти умиті, чисто одягнені, обід зварений (Коцюб., І, 1955, 468); // зва́рено, безос. присудк. сл. — Перемліє все в казанах,— пожалкував мимохідь Хаєцький, вгадуючи по запахові, що саме зварено в тій чи іншій кухні (Гончар, III, 1959, 429).

Як (мов) зва́рений (зва́рена) — млявий, пасивний. [Xуса:] Та слухай, жінко, не будь як зварена! Се що за спосіб гостей вітати? Слова не промовить! (Л. Укр., III, 1952, 183).

ЗВА́РЕНИЙ², а, е, техн. Дієпр. пас. мин. ч. до звари́ти². Ворота теж були зварені з пруття і прикрашені плетивом металевих завитків (Збан., Переджнив’я, 1955, 104).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 461.