ЗВАННЯ́, я́, с.
1. Офіційно присвоєна назва, яка означає фах, ступінь кваліфікації у певній галузі або службовий стан. Колись з торбою ходив із села до міста, а в колгоспі маю я звання тракториста (Укр.. присл.., 1955, 350); Костомаров мав незабаром дістати професорське звання (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 373); Весною Василеві присвоїли звання старшого лейтенанта, доручили командувати ротою (Логв., Давні рани, 1961, 59); // Офіційно присвоєна почесна назва як нагорода за заслуги в галузі якої-небудь діяльності. За багатолітню шахтарську працю мені присвоєно звання почесного шахтаря (Коз., Вісімсот.., 1953, 19); Звання Героя Соціалістичної Праці; Звання народного артиста СРСР.
2. Назва, що означає приналежність до якого-небудь колективу, організації. Член партії повинен.. оберігати партію від проникнення в її ряди людей, негідних високого звання комуніста (Статут КПРС, 1961, 4); Знайте всі: я — ленінець тепер! І звання ие — не зганьблю ніко́ли! (Нех., Ми живемо.., 1960, 77).
3. заст. Приналежність до якого-небудь соціального стану. Тисячі роззявлених ротів. Це кричать «славу» захриплі вже гімназисти, студенти, вчителі,.. а також офіцери й відставні люди різного звання (Довж., І, 1958, 44).
◊ Ще й звання́ не було́ (нема́є) кого, чого — не існувало (не існує) кого-, чого-небудь. [Гільзе:] Готлібе!..Твоя жінка — ще її й звання не було, як я вже квартами свою кров проливав за рідний край (Л. Укр., IV, 1954, 251).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 461.