ЗВАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех., розм. Док. до вакува́ти 2. Ось, як піду в жнива пшениці й жита жать, То часу марно щоб, мовляв, не звакувать, Скошу і свій горох (Г.-Арт., Байки.., 1958, 62).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 459.

Зва́кувати, ку́ю, єш, гл. Потерять время, пробыть празднымъ. Ось я піду в жнива пшениці й жита жать, то, часу марне щоб, мовляв, не звакувать, скошу і свій горох. Г. Арт. (О. 1861. III. 96).

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 127.