ЗВА́ЖУВАТИСЯ¹, уюся, уєшся, недок., ЗВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док.

1. Визначати свою вагу. Важився, як приїхав, зважусь, як буду виїздити, тоді напишу (Коцюб., III, 1956, 328).

2. тільки недок. Пас. до зва́жувати. На ній [на роботі ] зважувалася не тільки характеристика кожного окремого робітника, яких Дмитро Холод знав прекрасно, а й була вона йому за мірило характеристики цілого села (Епік, Тв., 1958, 31).

ЗВА́ЖУВАТИСЯ², уюся, уєшся, рідко ЗВАЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ЗВА́ЖИТИСЯ, жуся, жишся, док., з інфін., на що і без додатка. Знаходити в собі відвагу, сміливість робити, говорити що-небудь, виявляти рішучість у якихось діях, вчинках, словах; насмілюватися, наважуватися. Знала [Ольга], що листівку треба знищити або віднести в поліцію, проте не зважувалась зробити ні одне, ні друге (Вільде, Сестри.., 1958, 252); Була [Настуся] довгонога, жилава і така міцна на руку, що парубки, навіть дорослі, не зважувалися з нею жартувати (Збан., Сеспель, 1961, 342); Все ніяк не зважалась [Софія], та вже по обіді.. озвалась до баронеси: ..— Чи не можна б мені піти сьогодні в концерт? (Л. Укр., III, 1952, 532); — Гяуре, вигнаний батьком! — кричав татарин.— Ти зваживсь сміятись із правої віри, із наших святих! (Коцюб., II, 1955, 153); [Невідомий:] Все ж таки ви на сміливий зважилися вчинок (Вас., III, 1960, 229); // Виявляти готовність, погоджуватися робити що-небудь. — Не печаль свого серденька, Катре моя мила, годі! Я для тебе на все зважуся (Вовчок, І, 1955, 201); Можна було б і зважитись на ту мандрівку, та хто зна, які там заробітки і дівчата? (Стельмах, І, 1962, 194).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 458.