ЗВА́ЖИТИ¹див. зважа́ти.

ЗВА́ЖИТИ² див. зва́жувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 458.

Зва́жити, жу, жиш, гл.

1) Свѣсить. О, хто б узяв та зважив моє горе. К. Іов. 13.

2) Взвѣсить, размыслить, понять. Зважила громада, як би то воно було добре. К. (О. 1862. III. 22).

3) См. Зважа́ти.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 127.