ЗВ’ЯЗКІ́ВЕЦЬ, вця, ч.

1. Працівник зв’язку (у 3 знач.). У зв’язківців України багато турбот. Та вони зроблять усе для того, щоб створити єдину автоматизовану систему зв’язку (Веч. Київ, 26.II 1966, 2); Зв’язківці, вільно походжаючи по висоті, змотували кабель (Гончар, III, 1959, 60).

2. Той, хто здійснює зв’язок між військовими частинами або підрозділами, між підпільними групами, партизанськими загонами і т. ін. Він став вихованцем орденоносного полка. Був зв’язківцем при штабі (Кучер, Дорога.., 1958, 67); Вранці зв’язківець покликав нас до капітана (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 503.