ЗБІЧ, збо́чу, ч., діал. Схил. На горі стоять будівлі, Вікнами на сонці сяють, А до них поміж дубами В’ються збочами стежки (Вирган, Квіт. береги, 1950, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 445.

Збіч, збо́чу, м. Склонъ (горы). Наближився він до збочу гори Оливної. Єв. Л. XIX. 37.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 125.