ЗБІ́РНЯ, ЗБО́РНЯ, і, ж., іст.
1. Приміщення, в якому збирався сход. Ген-ген, на вигоні, колишня стара зборня (Кач., II, 1958, 50); Приїхав начволміліції й зайшов до зборні. Збори ще не починались (Ю. Янов., І, 1958, 101); // Сільська управа. Василь був винуватий у зборню, а грошей ніде було взяти, щоб оплатитись (Григ., Вибр., 1959, 113).
2. діал. Сход. — Нова власть об’явилася? Хто ви така і по якому праву оця зборня? (Чаб., Катюша, 1960, 21).
3. фам. Те саме, що збирани́на 2. Що за збірню [квартирантів] вона з усього світу позбирала? Звідти все лихо встає (Мирний, IV, 1955, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 444.