ЗБІДНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збідні́ти. На духовні посади йшли звичайно збіднілі шляхтичі (Фр., XVI, 1955, 416); Збіднілим селянам було не під силу брати участь у війнах і походах (Іст. середніх віків, 1955, 25); Одного з тих теплих, але сумних днів, коли осіннє сонце, прощаючись із збіднілою землею, немов хоче нагадати про літню, животворну силу свою, діти гралися в саду (Горький, Життя К. Самгіна, перекл. Хуторяна, І, 1952, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 441.