ЗБІ́ДНЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, ЗБІ́ДНИТИСЯ, нюся, нишся, док.
1. Ставати бідним, біднішим на що-небудь, втрачати якісь риси, особливості; протилежне збагачуватися (у 2 знач.). Видовий склад карпатських лісів поступово збіднювався, бо такі цінні породи, як явір, ясен, тис, дуб скельний, бук європейський та інші, вирубувались і замінялись ялиною, яка.. давала власникам значні прибутки (Рад. Укр., 14.IX 1958, 2).
2. спец. Ставати менш насиченим певними речовинами (про грунт, пальне, розчини і т. ін.); протилежне збагачуватися (у 4 знач.). Скільки поживних речовин виносить з грунту гектар кукурудзи? ..Земля збіднюється на 160 кілограмів азоту, на 60 — фосфору, на 150 — калію (Рад. Укр., 19.XII 1961, 2).
3. заст. Прикидатися бідним, нещасним; прибіднюватися. Вона знала добре, як Катерина уміє збіднюватись: скрізь вона говорила, що у неї нічого нема (Григ., Вибр., 1959, 200); — От яка вона [баба] немощна! Збіднилась — куди тобі! Тиха та смирна (Мирний, III, 1954, 63); // тільки док. Набрати вигляду пригніченої, нещасної людини. Старці з синіми носами одразу збіднились, посмирнішали, позгорблювались (Н.-Лев., IV, 1956, 290); Стояв [ксьондз] збіднившись і щуривсь на патера маленькими очима, неначе осокою попрорізуваними (Стор., І, 1957, 381); * Образно. Серед просторого двору глухо, пусто… все снігом покрилось, все збіднилось, зігнулося (Мирний, IV, 1955, 46).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 441.