ЗБІ́ДНЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗБІДНИ́ТИ, ню́, ни́ш, док., перех.

1. Робити що-небудь бідним, позбавляти якихось рис, особливостей; протилежне збагачувати (у 2, 3 знач.). Усім він помічник. Та звичка ця Не збіднює широкої натури (Мур., Повість.., 1948, 28); Технічний прогрес в наших умовах.. не збіднює працю робітника, а максимально збагачує її інтелектуальним і естетичним змістом, підвищує творчі потенції, ступінь кваліфікації, продуктивність (Наука.., 1, 1962, 50); // Робити що-небудь менш виразним, менш барвистим. Спрощення басової партії [в бандурі] збіднює фактуру твору і іноді призводить до примітивізму (Нар. тв. та етн., 2, 1962, 107); З болем я думаю про те, як ми збіднили свої фільми, коли почали уникати в кіно напливу роздумів і спогадів, уникати красивої натури та ефектного освітлення (Довж., III, 1960, 252); // Показувати що-небудь, не враховуючи якихось сторін, фактів, рис і т. ін. Історія завжди була для нього історією, якої не слід ні прикрашати, ні навмисне збіднювати (Кучер, Трудна любов, 1960, 122); Коли літературознавець чи критик намагається переказати поетичний твір таким чином, ніби йдеться про твір прозовий, він збіднює поезію (Рад. літ-во, 1, 1964, 9).

2. чим. Зменшувати що-небудь в кількості; віднімати щось. — Чи багато ж наших пішло на цукроварню, збіднивши робочою силою колгосп? — поцікавився Перехрест (Ле, В снопі.., 1960, 39).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 441.