Збуря́ти, ря́ю, єш, сов. в. збу́рити, рю, риш, гл.

1) Разорять, разорить, разрушать, разрушить, повалить. Мов городи, що ти збурив, пам’ять його зникла. К. Псал. 17.

2) Волновать, взволновать, возмущать, возмутить. Та дума блискавкою мигнула в його голові, збурила всю кров. Левиц. І. 249.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 127.