ЗБУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ЗБУ́РИТИСЯ, рюся, ришся, док.

1. тільки 3 ос. Починати бурхливо рухатися, ставати дуже неспокійним. Поверхня сталі дихає, потім збурюється, і метал закипає так само, як закипає вода, —бурхливо, піняво, ключем (Собко, Біле полум’я, 1952, 231); Вода збурилась навколо Бурового і хлюпнула через вінця (Кундзич, Пов. і нов., 1938, 79); * Образно. В хлопця скипіла і збурилась кров, От яка вірна дівоча любов! (Перв., З глибини, 1956, 224); // Виходити із стану спокою, хвилюватися. Вся його душа збурилась до дна,— йому хотілось пхнути Ломачевського з скелі в воду, але він, зроду несміливий і делікатний, не смів навіть Ломачевському й слова сказати в вічі (Н.-Лев., III, 1956, 129);// Роздратовуватися, ставати сердитим. Красиве обличчя Жанни зробилось непривітним. Надулися губи, між бровами лягла важка зморшка, зеленаві очі збурились, стали колючими (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 99).

2. Піднімати бунт, бунтуватися. — І татко мій скидав царя з престолу? — Може, й татко скидав. На фронті солдати теж збурилися проти царя, щоб народ сам правив (Панч, Гарні хлопці, 1959, 56).

3. тільки 3 ос. Збуджуватися, з’являтися (про почуття). І враз Олегові збурилось щось в душі. Хотілося гукнути, збудити оцю застояну, мов холодець, тишу, розметати її (Мушк., Серце.., 1962, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 456.