ЗБУНТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, перех. Док. до бунтува́ти. Тоді пішли нарікання.. Гуща і Прокіп збунтували народ, вони у всьому винні (Коцюб., II, 1955, 96); Збунтувала [Параска] проти мене ввесь мій рід (Н.-Лев., II, 1956, 17).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 455.

Збунтува́ти, ту́ю, єш, гл. Взбунтовать. Зробилося діло, жидів збунтувало. Чуб. V. 1160.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 127.