ЗБУЙ, збу́я, ч., діал. Розбійник, грабіжник. [Крайник:] Пропало сто дукатів! Повісьте сього збуя тут при них (Фр., IX, 1952, 337).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 455.