ЗБУ́ДЖЕННЯ, я, с.

1. Дія за знач. збуди́ти 1, 2, 5 і збуди́тися 1, 2. Преміальна система повинна стати одним з могутніх засобів збудження змагання (КПУ в резол. і рішен.., 1958, 56); Значну роль у збудженні інтересу до російської літератури у Франка, як і в деяких інших молодих галичан, відіграв Драгоманов (Рад. літ-во, 3, 1957, 38).

2. Стан нервового піднесення, неспокою, хвилювання. Начальник був у радісному збудженні, як митець, що нарешті завершив свій твір (Вол., Озеро.., 1959, 106); [Ірина (відштовхує її, в сильному збудженні і гніві):] Пусти мене! Геть! (Коч., II, 1956, 515); // Стан підвищеної активності, пожвавлення. Революційне збудження в робітничому класі, заворушення в інших верствах населення все росте.. (Ленін, 7, 1949,396); Ледве вчитель вийшов, збудження вилилося в шум, суперечки, нарікання (Коп., Десятикласники, 1938, 171); Денис Блаженко.. заявив раптом, що він знав Поліщука особисто.. Це ще збільшило загальне збудження (Гончар, III, 1959, 35).

3. Фізіологічний процес, який виникає в кожній живій клітині чи тканині будь-якого організму як реакція на подразнення. І. П. Павлов та його співробітники показали, що процес збудження у корі великих півкуль головного мозку розвивається залежно від сили подразнення (Вісник АН, 10, 1957, 55); Збудження — це особливий стан м’яза, який виникає внаслідок діяння якого-небудь подразника (Метод. викл. анат.., 1955, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 453.