ЗБРО́ЙНО. Присл. до збро́йний 1. [Нартал:] Меча! Меча!.. [Старий юрист:] Вперше бачу, щоб християнин збройно боронився (Л. Укр., II, 1951, 542); — Не словом треба боротись з ворогом, що збройно став супроти нас, а силою (Скл., Святослав, 1959, 127).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 452.

Збро́йно нар. Съ оружіемъ. Як виїдеш збройно гряничить гряниці. К. Досв. 151.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 126.