ЗБРАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Визнавши неповноцінним, непридатним для чого-небудь, відхилити. — Збракували? — глухо спитав Онисько, уздрівши Якова. — Ні, прийняли були,— почав тихо Яків (Мирний, IV, 1955, 46); Все ж для неї було б найбільшим горем, якби його там збракували, якби він там [у райкомі] не пройшов і не був у числі відібраних (Гончар, Людина.., 1960, 30).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 450.