ЗБОЖЕВО́ЛІЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. мин. ч. до збожево́літи. На неї дивилися очі її дядька, в яких мерехтів вовчий вогник, очі збожеволілої від голоду людини (Речм., Весн. грози, 1961, 69); Збожеволілий від люті Венедикт наказав лучникам стріляти в своїх гінців (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 119).
2. у знач. прикм. Який виражає божевілля. Хоч би слово яке сказала [Пріська], хоч би зітхнула! Тільки збожеволілими очима прикро дивилася на Грицька (Мирний, III, 1954, 18); // у знач. ім. збожево́лілий, лого, ч. Психічно хвора людина. То хрип коня, то свист, то постріл, то збожеволілого сміх… (Сос., II, 1958, 410).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 448.