ЗБЛУДИ́ТИ, зблуджу́, зблу́диш, док., рідко. Те саме, що заблуди́ти. Довбущуки не боялися зблудити в крутих яругах і темних лісах (Фр., VIII, 1952, 249); Ми пробиралися полями, але не відривались далеко від дороги, щоб не зблудити (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 447.

Зблуди́ти, джу́, диш, гл.

1) Заблудиться, сбиться съ дороги. Широкая доріженька, коли б не зблудити. Чуб. V. 880.

2) Ошибиться. Присвідчиш ти мені, що мене любиш, запевне тим серцем нігди не зблудиш. Чуб. V. 137.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 125.