ЗБЕНТЕ́ЖЕННЯ, я, с. Стан душевного неспокою, хвилювання, збудження, занепокоєння. За хвилину дівчинка вже бігла до нас.— Ну, що? — питала її Алла Михайлівна, забувши про своє збентеження (Л. Укр., III, 1952, 613); Марина почервоніла, збентежилася, хотіла приховати своє збентеження і від того почервоніла ще більше (Собко, Зор. крила, 1950, 221).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 684.