ЗБЕЗЛЮ́ДІЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до збезлю́діти. Збезлюділий двір, такий тісний і гомінкий до жнив, тепер стояв великою мовчазною пусткою (Кач., Вибр., 1953, 271).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 427.