ЗБАВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., зба́витися влюся, вишся; мн. зба́вляться; док.
1. Зменшуватися в кількості, знижуватися. Цивілізація йде велетенською ходою вперед і далеко позаду лишає родильні здібності бабусі землі. Надра землі виснажуються й збавляються (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 98); // безос. Нещасливість світа — збавилося літа; прийшла зима, то й хліба нема (Номис, 1864, № 10179).
2. розм. Псуватися, ставати гіршим. Морально він не збавився, хоч і як він себе змарнував (Коб., II, 1956, 287).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 424.