ЗАЇ́ДЛИВИЙ, а, е, розм. Який легко заїдається (у 2 знач.). Посідали, почали розмову. Про одне, про друге… Про попа. — Дерій, зажера, заїдливий… Питаю: — Не в миру з ним? (Вас., II, 1959, 76).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 131.

Заї́дливий, а, е.

1) Злой, привязчивый. Часом у руках і ціпок є, може б декотру заїдливішу (собаку) зачепив би чи по морді, чи по боку. Греб. 408.

2) Ссорливый, сварливый. Безумний сам гнівом себе вбиває, заїдливий від думок своїх сохне. К. Іов. 11.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 42.