ЗАІРЖА́ВЛЕНИЙ, ЗАРЖА́ВЛЕНИЙ, а, е. Покритий іржею, ржею. Сам [Кажан] кинувся у яму, тремтячими, чорними, мов коріння, руками підняв заіржавлене віко (Цюпа, Три явори, 1958, 47); Поки я недужа, не клич до одваги, В заржавлених піхвах меча не воруш (Л. Укр., І, 1951, 156).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 130.