ЗАЄ́ДНО, присл., діал.

1. Гуртом; разом. — Що ж, — каже, — або живі будем, або заєдно загинем (Сл. Гр.); Людський похід вже був недалеко. Вже й чути було гутірку. Люди перебалакувалися, всі гомоніли заєдно (Смолич, Реве та стогне.., 1960, 177).

2. Постійно; завжди. — А при виборах голосуй заєдно на [за] нашого мужицького кандидата. Не зрадь громади (Март., Тв., 1954, 178); — Недобре, хлопче, з тобою! — заговорив старий Воробець до Якима. — Десь у людей по осьмеро [восьмеро] дітей, їсти не мають що, а.. отець-мати мають з них потіху, а я з тебе що? Гризоту заєдно та й гризоту… (Ков., Світ.., 1960. 7).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 120.

Зає́дно нар.

1) Вмѣстѣ. Що ж, — каже — або живі будем, або заєдно загинем. Волч. у.

2) Постоянно. Один чоловік купив собі хату… пожив там трохи, нічого не було, а потім того почала являтися оказія така: заєдно стеля кричить: «Ой упаду, ой упаду!». ХС. IV. 29.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 37.