ЗАЩЕБЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док.

1. Почати щебетати (про пташок). Защебетав соловейко — пішла луна гаєм (Шевч., І, 1963, 6); Синичка проспівала коротеньку пісню..; за нею защебетали зяблики, малинівки, вівсянки (Гжицький, Вел. надії, 1963, 314).

2. перен. Почати швидко і дзвінко говорити. На другий день Олеся прокинулась і весело защебетала до чоловіка (Н.-Лев., III, 1956, 100); Радісно защебетали дівчата (Стельмах, Хліб.., 1959, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 420.

Защебета́ти, чу́, чеш, гл.

1) Защебетать. Защебетав жайворонок, угору летючи. Шевч. 30. Защебече соловей уночі, розвеселить мої чорні очі. Чуб. III. 147.

2) Заговорить быстро и весело. Повеселішала наша Феська, защебетала до баби. Г. Барв. 198.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 2. — С. 119.