ЗАШПАРО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАШПАРУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. Замазувати щілини, заглибини у стінах (звичайно глиною). [Форкіада:] Той, хто добра пильнує, дома сидячи, Хто стіни житла дбало зашпаровує І лагодить покрівлю, щоб не капав дощ,— Той вік звікує в щасті і в добробуті! (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 355); Жінка одразу ж зашпарувала видовбину [в стіні] (Руд., Остання шабля, 1959, 276).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 3. — С. 417.